Туристична діяльність

І знову в похід

Така вже молодь – з першими променями весняного сонця, сидячи в аудиторії, ми все частіше мрійливо дивимося у віконце і все рідше слухаємо викладачів. Як хочеться захлопнути конспект і вирушити туди, де радісно перегукуються птахи, дзенькають струмочки, що прокинулися від сну, а бурлака-вітер у зеленіючих кронах дерев оспівує свободу та любов до мандрівок!

На перерві приєднуюся до двох студентів-старшокурсників, що розглядають фотографії на стенді. Прислухаюся – діляться спогадами: «це ми на Донці й в «Альтаїрі», це в Брусино, знову в Щурово, у Святогірскому монастирі; а ось – наші у Вінниці, в музеї Коцюбинського і у стародавній водонапірній башті, це біля храму й у парку на мосту, біля стін стародавньої фортеці в Сумах, у Києво-Печерській лаврі; це в Криму на горі Айпетрі, біля брами фортеці в Судаку, в порту Феодосії; а ось «Витоки» та «Козацкі шляхи» – море наметів і молоді навколо багаття, будиночки на деревах, строкаті прапори дитячих і молодіжних громадських організацій у лісах Черкащини…» Де тільки не побували наші студенти за останні роки. А що їх чекає попереду!

Я дуже люблю подорожувати, знайомитися з цікавими людьми, відкривати для себе щось нове. На сьогоднішній день практично в кожному регіоні України є підрозділ Університету «Україна», і цей факт викликає в мене такі почуття, начебто я стала одним із членів величезної дружної родини. У кожному з них нас чекають справжні друзі, які радо приймуть у себе нас. Але найбажанішим для мене, з тієї хвилини, як я довідалася про нього, є збір-похід «Козацькими шляхами». Як тільки настає весняна відлига, цей захід на вустах у всіх старійшин із Комітету студентського самоврядування. У мене, першокурсниці, їхні розповіді, підкріплені фотознімками і відеозаписами, викликають трепет. Тільки уявіть собі: спочатку півтори тисячі молоді зі всіх куточків України приїжджають у столицю на врочисте відкриття збору-походу, потім дружно розсідаються по автобусах і весело, з піснями, їдуть у ліси Черкаської області, Корсунь-Шевченківського району, недалеко від села Виграїв; прибувши на місце, всі беруться за роботу – ставлять намети, облагороджують свою територію, споруджують наземні багаття, готують їжу в казанках, роблять столики, лави – все, на що вистачає фантазії та вміння, а потім строкатими колонами йдуть на врочисту лінійку з нагоди відкриття; далі все відбувається за планом, що протягом року розроблявся організаторами з Міністерства сім’ї, молоді та спорту – керівниками СПОК. Кожен учасник походу може самостійно вибирати, куди йому піти – на один із тренингових семінарів, які проводять кращі соціальні тренери України, скаутські змагання на звання «Лиса», «Рисі» або «Пантери», спортивні змагання та ігри, показові виступи пожежників, концертну програму або просто на прогулянку вздовж ріки. А ще мене заворожує шляхетна мета збору-походу: пропаганда здорового способу життя і виховання поваги та любові до рідної природи (у таборі не можна палити, пити спиртне та завдавати шкоди навколишньому середовищу – забивати цвяхи в дерева або палити багаття на землі чи в ямі). Кожен, хто був присутній на закритті збору-походу і бачив уночі знак «СПОК», викладений із палаючих свічок, ніколи не забуде ці щасливі дні й буде прагнути прожити їх знову і знову.

Так, туризмом тут займаються всерйоз! Я поспішила долучитися до цієї епопеї подорожей…